Що таке щедрівки. Традиції 13 січня

Через тиждень по Різдві, 31 грудня, або 13 січня за новим стилем, відзначали українці Новий рік - Щедрий вечір (свято преподобної Меланії, або Меланки). Вважалося, що Меланка-Вода приходить на Щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні торжества та справити гостини.

У цей день, за традицією, хлопці й дівчата знову ходили від хати до хати, щедруючи - бажаючи господарям щедрого вечора, доброго здоров’я та добробуту у новому році. Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками. Величальних обрядових новорічних пісень —щедрівок, співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині. Були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні. Щедрували також групами: «Меланка», «Василь» та «Ряджені».

Як і колядки, щедрівки беруть свій початок дуже давно, містять у собі біблійні сюжети та оспівують господаря і всю його родину. Та, на відміну від колядок, у щедрівках можемо побачити ластівок, жито, посіви – символи того, як Новий Рік зустрічається з весною. Адже, у цей час, коли закінчується зимове сонцестояння, народжується Молоде Сонце і день стає довшим.

1 поширення

 

Старий Новий-як правильно посівати в свято

Яких традицій потрібно дотримуватися при посівання на Старий Новий рік

Деякі стародавні традиції наших предків йдуть в далечінь і залишаються лише в оповіданнях від наших батьків. Але така традиція як колядування або посівання на Старий Новий рік, як і раніше актуальна серед дітей середнього і молодшого віку. Колядувати потрібно починати 6 січня ввечері і 7 січня, на протязі всього дня. Щедрувати потрібно 13 січня, в щедрівках можуть брати участь як юнаки, так і дівчата. А ось посівати ходять тільки 14 січня, і роблять це рано вранці або ж до обіду.

Раніше хлопці об'єднувалися групами і ходили, рано вранці то до родичів, то навіть до незнайомих людей, щоб попосівати і розповісти їм спеціальні вірші-привітання, які вихваляли господарів і бажали їм прибутку на всіх фронтах. Вважалося, що таке посівання сприяє гарному врожаю та матеріальному збагаченню господарів, до яких прийшли дітки. Сучасні діти в цьому святі турбуються не стільки про врожайності, скільки про своє благополуччя, адже таке посівання дозволяє їм не погано так підзаробити. Які б цілі не були у колядників традиція то залишається колишньою. Детальніше про те, як правильно посівати і хто це може робити ми розповімо в нашому матеріалі.

Традиція посівати і як створювалися засівалки

Сама традиція посівати крупами ніяк не пов'язана зі святом Старого Нового року, так вже історично та по церковному склалося, що ці дати просто об'єднані. Згідно з церковним календарем 14 січня вважається днем ​​Святого Василя, який є покровителем і помічником землеробів і господарників. На світанку в його свято і було прийнято засівати житло близьких і навіть не знайомих людей, щоб таким жестом залучати в їхнє життя і побут хорошу врожайність. Так, як в побутовому житті відповідальність посіву земель лежала на плечах чоловіків, то й на свято Василя в день Старого Нового року посівати ходили і ходять тільки юнаки і хлопчики. У народі вважається доброю традицією, щоб саме хлопець першим ступив на поріг будинку і тоді весь рік гостям будинку буде супроводжувати удача, успіх і хороший урожай.

Важливо, що посівати хлопці починали саме з рідного дому, а після вже відправлялися до своїх хрещених батьків, знайомих і не знайомих людей.

У той момент, коли хлопці посівали зерном обитель господарів, то вони не стояли мовчки, а розповідали господарям свою засівалку. Як правило це були теплі побажання в віршованій формі, де обов'язково були побажання міцного здоров'я, благополуччя, удачі і врожайності на весь рік. Також в цих засівалках були пару рядків, про прохання в подяці для посівальників. Найчастіше це було в гумористичній, злегка завуальованій формі. Самі посівалки завершувалися приколами і не рідко жартівливими попередженнями про те, що вони зроблять господарям якщо вони не обдарують їх дрібницею, солодощами або іншими смаколиками.

Найчастіше хлопчаки використовують вже шаблонну посівалку, яка починається з рядка: «Сію, вію, посіваю ...» і вже далі додають кожен свої рядочки з побажаннями. Є, звичайно, такі кому такого шаблону мало, і вони ставлять за мету і вчать іншу красиву посівалку, природно таких читців і слухати цікавіше, адже вони завітали на хазяйський поріг з новою, нетиповою «програмою». В Україні зараз все більше популярності набирають колядки українською мовою, часу на вивчення більше не знадобиться, але така колядка явно припаде до душі набагато більше.

Посівальщики ходили з двома мішками або ж з двома рукавами як це було раніше. В одному з таких рукавів були зерна, якими посипали будинок, а інший рукав був призначений для подарунків, солодощів і грошей. Так, як посівати починали з рідного дому, то подяку від них першою і складали в мішечок і з нею відправлялися в інші будинки.

Люди старшого покоління, ще пам'ятають і шанують старі традиції, тому після посівання своїм гостям вони давали край спеціального обрядового хліба - «Василя», а потім уже пригощали іншими солодощами і давали гроші.

Як правильно посівати

До посівання треба підготуватися за здалегіть. Не рекомендується запасатися зерном та іншими крупами в останній момент. Урожай будь-якої культури неквапливий, вимагає розміреності в зростанні і розвитку, тому і до свята потрібно готуватися поступово, а не наскоком. Жито і зерно є найпоширенішими елементами посівання, тому добре буде якщо ці крупи в ніч перед посіванням висипати у велике блюдо і поставити його на підвіконня на ту сторону, де світить місяць. Вважається, що таким чином крупи наситяться місячним світлом, який буде висвітлювати будинок посівальників і тих, до кого вони потім відправляються посівати.

Особливе шанування віддається колядникам, які прийшли першими, тому правильно буде починати посівання по близьким родичам рано вранці.

Правильно буде спершу попросити у господарів дозволу, щоб попосівати. Без їх словесної згоди не можна цього робити, тому що далеко не всі люди будуть в захваті від того, щоб до них приходили сторонні люди. Це стосується як молодих, так і літніх людей, адже є ті, хто шанують традиції незалежно від віку.

Після проголошення посівалки і прийняття подяк і подарунків прийшов посівальник і сам повинен подякувати господарям будинку, поклонитися і перед відходом побажати миру їхнього будинку і гармонії сім'ї. Після цього можна буде сміливо йти і по іншим будинкам і розповідати підготовлені посівалки.

Не можна посівати голими руками, вважається, за потрібне, щоб руки молодих хлопців були в теплих рукавичках. Є ще такий варіант, що хлопці в одній з рукавичок приносили зерно, а друга рукавичка знаходилася на руці, в неї і насипали потрібну кількість зерна і засівали.

Вважається правильним, коли посівальник приходить в будинок з двома мішками, в одному з них зберігатися зерно, а інший мішок призначений для подарунків. Зробити такі мішки можна самостійно, тоді це допоможе зарядити їх енергетикою певної людини.

Зерно, яке розсипали посівальники має полежати як мінімум до заходу, а то і до наступного дня. Вкрай не рекомендується прибирати його відразу після того як піде дітвора, вважається, що, відразу прибравши зерно можна прибрати і позитивну енергетику, яку хлопці з собою принесли.

Правильно буде, що тільки хлопчики ходять посівати. Дівчаткам теж не варто сумувати тому, що вони можуть щедрувати напередодні - 13 січня в Меланкін день. При чому, робити вони це можуть не тільки рано вранці, а протягом другої половини дня.

Важливо, щоб посівалки хлопці вимовляли голосно, а не просто шепотіли їх собі під ніс. Промовляючи привітання має бути зрозуміло кожне слово і самому коляднику і тим більше господарям до яких він приходить. Всі слова, які вимовляє колядник повинні бути спрямовані на добро і на хороші побажання. Примітно, що в народних посівалках не використовують вирази «щоб біди йшли геть», або «щоб хвороби вас не торкалися». Замість цього господарям будинку відразу бажають міцного здоров'я, а також щоб їм по всіх усюдах щастило. Тобто віршики-посівалки свідомо не зберігають в собі поганих слів і поганих виразів.

 

Міжнародний день "дякую".

11 січня відзначається Міжнародний день «дякую» – свято, яке було започатковане з ініціативи ЮНЕСКО та ООН і покликане нагадати про людські цінності.

Щодня люди вимовляють слово «дякую» мільйони разів, але чи замислюються вони про те, як це слово з’явилося в нашій мові, що означає і наскільки потужну енергетику має?

Слово «дякую», як вважають психологи, володіє магічними властивостями. На думку фахівців, вираз подяки покращує здоров’я як адресату, так і тому, хто виражає свої почуття. Слова подяки позитивно впливають на емоційний стан та розумову діяльність людини. Однак справжня вдячність, яка може принести користь, повинна йти тільки від чистого серця.

В українській мові сьогодні вживається два «вдячних» слова – дякую та спасибі. Вони мають різне походження. Більш прозорим є походження і значення слова «спасибі». «Спасибі» – стале скорочення від фрази «Спаси Бог».

Слово «дякую» має набагато складнішу історію.

Насправді, ареал розповсюдження слова "дякую" дуже широкий - він охоплює майже усі індоєвропейські мови, зокрема німецька «danke», голландська «dank», англійська «thank», скандинавські «tak», «takk», чеська «děkuji», польська «dziękuję», словацька «ďakujem», а також вживається у білоруській «дзякуй».

Хочеться зробити ще одне припущення: українське дієслово «дати» та його слов’янські аналоги напевне походить із того самого кореня, який сягає санскритського кореня «да» (значення «дати», «дарувати»).

Цим коренем, на думку певних етнологів та лінгвістів, може бути слов'янське слово - "дань", "данка", похідне від слова "давати". Звідси вимальовується наступне тлумачення: "даю дань" ("дяку віддавати", тобто віддавати шану) - "данкую" - "дякую" або "дзякую". Як бачимо дякування - було чимось сакральним.

Слово “дяка” означає почуття вдячності за зроблене добро, виявлену увагу, а також вираження такого почуття. В українській мові склалися такі усталені вислови: “замість дяки”, “приймаю з дякою”, “вимовляти дяку”.

Переважно слов'яни дякували, складали дяку:

батькам – найріднішим у світі людям, які стільки всього найкращого вклали в нас із самого малечку;

чоловікові чи дружині – найдорожчій людині, яка крокує пліч-о-пліч з нами по життю;

своїм дітям – великим чи маленьким, дорослим чи не дуже – за те, що вони у нас найкращі, бо вони наші, рідні;

Богу - який подарував життя, здоров’я, весняний день чи літній захід сонця, осінній дощ чи зимовий морозець;

Цікаві факти про слово «дякую»:

– уперше вислів «дякую» зафіксовано у словнику-розмовнику, виданому в Парижі в 1586 році.

– за своєю етимологією слово «дякую» несе в собі знак народження, символ удачі, зв’язок землі і неба, а також чоловічої і жіночої сутності;

– щороку, поряд з Всесвітнім днем «дякую», ми святкуємо Всесвітній день подяки, який відзначається 21 вересня;

– говорячи «дякую», потрібно дивитися людині в очі;

– старовіри не використовують слово «спасибі», тому що вважають, що слово виникло від словосполучення «спаси Бай». Бай – це ім’я одного з язичницьких богів;

– з великих міст світу самим ввічливим вважається Нью-Йорк – «дякую» тут найчастіше вимовляють. Найменш ввічливим вважається Мумбаї в Індії;

– слово «дякую» – одне з найуживаніших слів і міжнародній лексиці.

Тож, 11 січня – це саме той час, коли варто подякувати всім, хто робить для нас добро.

Не соромтеся подякувати мамі за приготований сніданок, випадкового перехожого – за те, що притримав перед вами двері, колегу – за надану послугу. Як і в будь-якій справі, тут важлива практика. Чим частіше ви будете дякувати, тим більш вільно і щиро буде звучати ваше «дякую».

Психологи стверджують, що слово "дякую" дійсно чарівне і здатне творити дива. Крім того, слова вдячності здатні змінити наше життя на краще, бо вони налаштовують на позитив та покращують взаємовідносини. А тому частіше кажіть "дякую" і тоді добра у вашому житті буде значно більше.

 

"У дитячих віршах відкриваю себе"

6 січня - 80 років від дня народження Ганни Чубач , української дитячої поетеси.Народилася Ганна Танасівна Чубач у переддень Різдва, 6 січня 1941 року, в селі Плоске Муровано-Куриловецького району на Вінниччині в сім'ї хліборобів.

Закінчила вечірню школу робітничої молоді, факультет журналістики Українського поліграфічного інститут та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві.

Працювала в редакціях газети "Літературна Україна" та журналу "Дніпро". Авторка 30 поетичних збірок ("Журавка" (1970), "Жниця" (1974), "Ожинові береги" (1977), "Заповіти землі" (1978), "Срібна шибка" (1980), "Святкую день" (1982), "Житня зоря" (1983), "Листя в криниці" (1984), "Літо без осені" (1986) та інших) й понад 200 естрадних пісень. За назвою першої ліричної збірки друзі одразу ж стали називати її ясноокою Журавкою.

За ці роки в поетеси вийшло понад сорок книжок. Кілька з них адресовані дітям: "Вивчаймо самі", "Сонячна абетка", "Алфавітні усмішки", "Жук малий і волохатий", "Черепаха Аха", "Прикмети — не секрети" та інші. Дітям полюбилися її вірші, скоромовки, лічилки для дошкільнят і молодших учнів. Нині малята залюбки вивчають у садочках і школах літери за її "Абетками" та весело-виразні вірші.

Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами.

Ганна Чубач — лауреат премій ім. П. Усенка, Марусі Чурай, Міжнародної премії "Дружба"; заслужений діяч мистецтв України.

Померла Ганна Чубач 20 лютого 2019 року.

 

День Святого Миколая особливе свято.Всі його чекають з нетерпінням , щоб попросити здійснення своїх найзаповітніших мрій , бо кожен знає , що він за свого життя був добродієм для християн , отож і сьогодні він може подати руку в біді, або в радощах.З особливим нетерпінням чекають на день пам'яті цього доброго святителя діти , бо для них , насамперед - це свято веселощів та подарунків.

В бібліотеці розгорнута книжкова виставка - інсталяція "По Україні з краю в край , ходить Святий Миколай".

В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє і шанує людство. У перші березневі дні ми знову згадуємо великого сина нашого народу Тараса Григоровича Шевченка. 206 років вже минуло з дня народження поета, проте і нині живе під сонцем України Кобзареве слово, слово великої, непогасної любові до свого народу, своєї землі. З нагоди дня народження відомого українського генія до Базилівщинської сільської бібліотеки завітали студенти університету третього віку на літературну зустріч "Шевченкове слово у віках не старіє. Мною, сільським бібліотекарем, проведено огляд творчості Великого Кобзаря. Присутні ще раз переконалися, що вся творчість Великого Кобзаря - наше сьогодення. Вся творчість Шевченка вчить жити по правді, бачити красу людини в її душевному благородстві й готовності робити іншим добро. До уваги присутніх  організована книжкова виставка "І лине над землею Шевченкове слово". Насамкінець присутні  переглянули відео-презентацію "Кохання в житті Тараса Шевченка".

7 березня- 60 років  від дня народження Світлани Талан  , української письменниці, авторки романів в жанрі "реальних історій".В сільській бібліотеці проведено огляд творів письменниці "Короноване слово Світлани Талан".