Бібліотечний урок "Сучасна українська дитяча література" в Базилівщинській гімназії проведений з учнями 5 класу.

 9 листопада українська громада відзначає велике духовне свято — День української писемності і мови, що яскраво засвідчує багатолітній тернистий шлях рідного слова і його безсмертних творців.

За православним календарем – це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора – літописця – послідовника творців слов'янської писемнності Кирила і Мефодія.В Базилівщинській сільській бібліотеці діє книжкова виставка "Наша мова калинова!"

 8-9 травня Україна відзначає День пам'яті та примирення та День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

День Перемоги традиційно належить до найдорожчих свят у всіх великих та маленьких містах і селах.

Із нагоди вшанування пам'яті жертв Другої світової війни у бібліотеці організована книжкова виставка "У бронзі і граніті , у книгах і піснях - їх подвиг буде жити у віках".

Кожен відвідувач має можливість ознайомитись з літературою про події Другої світової війни, про подвиги звичайних солдатів і партизанів.Читаємо та пам'ятаємо про неоціненний подвиг героїв-визволителів!Нехай на нашій благословенній землі завжди панує мир, спокій та добро!

 

Великодні традиції в різних місцевостях України

Кажуть, що на Великдень навіть сонце довше не заходить. Для українців свято Воскресіння Христового є дійсно Великим днем.

Можливо, для когось стане відкриттям, що християнський Великдень, який у багатьох європейських мовах називається Пасха (напр., італійською — Pasqua, іспанською — Pascuas, французькою — Pâques), не має жодного стосунку до єврейського свята Пасхи, пов'язаного зі звільненням юдеїв із єгипетської неволі. Назва "пасха" походить від слова "pesach" (івр. "оминання"). За Біблією, юдейський Бог Ягве знищив усе живе на єгипетській землі. Щоби помилково не стерти з лиця землі юдейський народ, він наказав євреям позначити двері їхніх будинків кров’ю жертовних ягнят. Домівки з такими мітками він оминув. Відтоді євреївідзначають Пасху.

А для християн, як усі ми добре знаємо, це день, коли Христос воскрес із мертвих заради спасіння людей.

В Україні святкувати Великдень почали після запровадження християнства у Київській Русі у 988 р. В язичницькі ж часи Великдень в Україні був нічим іншим, як днем природи, яка оновлювалася після довгої зими, святом весняного рівнодення. Вже тоді існували обряди, що збереглися до наших днів, як-от: святкування Вербиці (Вербної неділі), розпис писанок, випікання короваю (Великодньої Бабки, або, як її називають з середини XVIII ст., "паски") тощо.

Коли на нашу землю прийшло християнство, язичницькі традиції змішалися з християнськими. Це унікальне поєднання язичництва та християнства відображається у великодніх віруваннях та обрядахукраїнців, хоч як не намагалися заборонити нашому народу, наприклад, такі ритуали, як присвячення короваїв і крашанок душам покійних.

Втім, той факт, що навіть за декілька століть світогляд нашого народу кардинально не змінився, є цілком природним. Адже українці дотримувалися і, незважаючи на всі заборони, репресії й геноциди, досі дотримуються прадавніх звичаїв своїх предків.

На щастя, в деяких регіонах України ці вікові традиції збереглися аж до наших днів. Про них ми й поговоримо сьогодні.

На Лівобережжі України є повір'я: як піти на цвинтар і похристосуватися з померлими родичами в той момент, коли в церкві вперше прозвучить "Христос воскрес!", із могил чути у відповідь: "Воістину воскрес!"

До речі, гадаю, вам буде цікаво дізнатися, звідки пішла традиція христосування. Деякі дослідники вважають, що вона походить від язичницького весняного обряду зустрічі членів общини після довгої зими, яку люди проводили невеликими групами, щоби пережити морози. Інші вчені припускають, що цей обряд ще давніший. Адже в прадавнину вважалося, що під час дихання людини наче виходять назовні часточки її душі. Після прийняття християнства люди почали вірити, що, коли вони цілували на Великдень ікони тахрест, їх осяювала магічна сила цих предметів. Під час христосування вони обмінювалися духом, якийувійшов у них на великодній Службі божій після того, як вони поцілували священні реліквії.

На Херсонщині з давніх часів існує цікава традиція ставити на великодній стіл разом із їжею символічну "могилку" - тарілку, наповненою землею з пророслими стебельцями вівса, який висівалинезадовго до свята. Поміж цих зелених пагонів клали стільки крашанок, скільки в цій родині покійнихродичів. Ця тарілка з крашанками була в хаті аж до "Проводів" (другий тиждень після Великодня, який для українців є поминальним).

Як відомо, Великодню передує дуже довгий піст. Обряд розговин (початку споживання скоромної їжі після посту) в різних регіонах України відбувається по-різному. На Поділлі, Волині та Західній Галичині, наприклад, до наших днів зберігся такий ритуал: господар три рази обходить стіл із мискою, наповненою свяченою іжею. Потім він розрізає кілька свячених яєць та підносить кожному члену сім'їшматок яйця з такими словами: "Дай нам, Боже, і на той рік дочекатися Світлого Воскресіння Господнього в доброму здоров’ї!".

У Східній та Центральній Україні під час розговіння люди старалися не впустити жодної крихтисвячених наїдків на підлогу, кожну крихточку дбайливо підбирали. Потім ці крихти кидали у вогонь, щоби не дісталися вони мишам. Вважалося, що миші, поївши свяченої їжі, перетворювалися на кажанів і загрозливо кружляли над головою незграб, які впустили додолу свячене.

Перші шкаралупи зі свячених яєць кидали у водойми – озера чи річки.

Напиватися під час розговіння не можна було. Наші предки вірили: хто нап'ється на розговинах, того Бог покарає — ця людина цілий рік буде ходити наче в напівсні.

На Херсонщині існував такий обряд: для родичів, яких не було за святковим столом разом з усіма іншими членами сім'ї, оскільки вони були в дорозі, відрізали шматок великодньої паски, загортали його в рушник, куди також клали три крашанки, та поміщали все це на покуті. За 40 днів, на ХристовеВознесіння, якщо подорожні до того часу ще не повернулися, це "добро" віддавали старцям.

На Київщині була традиція після розговіння вмиватися з миски, в яку клали монету і дві крашанки. Потім ту воду виливали у вогонь.

У цьому регіоні є також декілька цікавих прикмет щодо Великодня: якщо в цей день хмарно чи йде дощ — буде врожай. Людина, яка помре в день свята, потрапить в рай. Діти, які народилися на Великдень, будутьнещасливі.

Вважалося, що не вітатися на Великдень (навіть із тими людьми, з якими маєш не дуже дружні стосунки) — страшний гріх.

На Слобожанщині на Великдень по обіді йшли на цвинтар христосуватися з померлими та клали на могили свячені крашанки.

Великоднього понеділка (на другий день свят) на Гуцульщині та Бойківщині хлопці проводили своєрідний обряд очищення дівчат — обливали їх холодною водою. Батьки дівчат у цій місцевості не були проти, а навіть раділи з того, що поливальники приходили до них обливати дочок — значить, надія є, можна готувати придане! Цей звичай відомий і в інших регіонах України, зокрема, на Поділлі. Завдяки цій традиції, Великодній понеділок здобув назву "обливаний" або "поливаний". Подейкують, що в наші дні на Поділлі дівчат обливають не водою, а парфумами

На третій день селяни проводжали свята, гуляючи в корчмах. Великдень завершувався, але все ще скрізь лунало "Христос воскрес!" - "Воістину воскрес!". Подекуди так віталися аж до Вознесіння.

 26 квітня 1986 року Україну спіткала страшна трагедія - техногенно-екологічна катастрофа,спричинена вибухом реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської електростанції , яка нанесла непоправної шкоди довкіллю та здоров'ю людей .Минає 35 років , а людський біль не вщухає. І скільки б часу не пройшло , а дзвони Чорнобиля болем і смутком відгукуватимуться у наших серцях.Нинішні та прийдешні покоління з вдячністю згадують і згадуватимуть тих, хто зберіг життя на землі та відроджує опалену радіацією землю.У сільській бібліотеці презентована книжкова виставка - пам'ять "Гірчить Чорнобиль, через роки гірчить..."

 22 квітня відзначається Міжнародний день Землі.Це свято усіх без винятку й володіє особливою атмосферою,його можна назвати самим глобальним святом на нашій планеті.

Це свято чистої Води, Землі й Повітря, яке має на меті об'єднати людей планети для захисту навколишнього середовища, привернути увагу до екологічних проблем нашої планети.Засновником "Дня Землі"вважають Джона Мортона, американського діяча,який вважаючи, що планеті необхідне дбайливе ставлення, у 1840-х роках розпочав саджати дерева та чагарники і переконувати знайомих у важливості таких вчинків.Книжкова викладка " Земля- казкова планета. Бережіть її!" для дітей шкільного віку розповість про дива та багатства нашої планети.Важливо пам'ятати ,що ми повинні берегти природу , оточуючий світ.

 Оберіг вірності й любові – рушник

Оберіг української родини. І у горі, і у радості він завжди поряд. Не знайдете ви сьогодні української родини, у якої не було б рушника.

Рушник передавався із роду в рід. Батьки, які отримали рушники від своїх батьків, берегли їх як реліквію не тільки для дівчат, а й для хлопців, і не віддавали їх нізащо з рідної хати.

Рушник на стіні! Не було, здається, жодної оселі на Україні, яку б не прикрашали рушники. І хоч яке б бідне не було життя господарів, у хаті багатством кольорів завжди сяяли рушники. Вони були обличчям оселі і господарів.

Рушник характеризував працьовитість, майстерність і охайність господині та її дочок. Гарно оздоблений рушник завжди висів біля порога на кілочку в кожній хаті. Таким рушником (утирачем) витирали руки, тож він завжди був напоготові, щоб подати його гостеві, якого запрошували до столу. Окремими рушниками накривали хлібину, діжу з тістом, спечені паляниці, з рушником ходили доїти корову, рушником витирали посуд.

Мати навчала дочку: "Тримай хату, як у віночку, і рушничок на кілочку!"

Даючи рушник-утирач гостеві, господиня або дочка на знак поваги до гостя клала рушник йому на плече або на руки, промовляючи:

"Вода холоднесенька, гостечку, вмийся, рушничок чистесенький, гостечку, втрися!"

Рушники, якими прикрашали хату, дарували породіллі, коли приходили вшановували матір та народжену дитину, пов'язували старостів під час сватання, робили із тонкого, гарно вибіленого полотна. І коли ткали таке полотно, то чоловікам було заборонено заходити до хати. А починали ткати таке полотно тільки в жіночі дні: середу, п'ятницю, суботу.

Рушником не тільки вшановували гостей, а й проводжали людину в останню путь. А виряджаючи в далеку путь-дорогу батька чи сина, чоловіка чи коханого, мати, дружина чи наречена давали їм хлібину, сіль та горсточку рідної землі, загорнуті в найкращий рушник-провідник.

Рушниками, вишитими яскравими нитками, прикрашали хату на свято або коли в родині відбувалась якась радісна подія. Коли ж наставала лиха година, ставало сумно або траплялось лихо, у хаті вивішували рушники, вишиті червоними і чорними нитками, бо червоний колір означав любов, а чорний – біль та тугу. Отож не диво, що найкращою українською піснею, якій судилося довге життя, стала "Пісня про рушник" А. Малишка.

У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Їх дбайливо оберігали, ними хизувалися, показували гостям, сусідам, показували все, що приготувала собі дівчина на посаг. Кращі узори запозичувалися і передавалися із покоління в покоління. Дати рушники сватам означало, що дівчина дала згоду вийти заміж і готується до весілля.

Рушником перев'язують старостів та сватів на весіллі, молода молодого. Рушником вистилають дорогу на весіллі від порога до столу, а то й від воріт до дверей хати.

В усі часи вишитий рушник служив оберегом. Ще за стародавніх часів його чіпляли на дерева, пускали на воду. Клали на каміння й молили богів, щоб відвели стихійне лихо, всяку порчу, просили благодаті: щоб родила земля, щоб біда і всяка напасть обминала родину.

З приходом християнства з рушниками проводжали князів у похід, храмові рушники дарували церкві. З часом з'явилося багато обрядових рушників. На вишитий рушник приймала повитуха немовля, проводжала мати сина у солдати, і у хвилину прощання оповиває свою кровинку рушником.

На заручинах, коли дівчина погоджувалася вийти заміж, вона перев'язувала сватів рушниками. І в день весілля ставали наречені на вишитий рушник.

Рушник – символ дороги. Яскраві кольори рушника як символ доріжок і стежок, які доводиться проходити кожній людині в своєму житті.

З рушником українці зустрічали гостей. А на ньому – духмяна паляниця.

Важко переоцінити роль рушника в обрядовому та побутовому житті нашого народу. Його призначення найрізноманітніші: святкові й буденні, обрядові й побутові...Окремі види рушників використовувалися лише в певних обрядових дійствах.

Традиційний український рушник супроводжував людину впродовж усього життя – од колиски і до домовини. Ним благословляли на щасливу життєву долю, скріплювали обряд кумівства (похрестини), дарували в далеку дорогу; якщо юнак йшов до війська, обнадіювали на щасливе повернення. Спеціально виготовленими рушниками дівчина, давши згоду на шлюб, пов'язувала сватів, а на весіллі – родину молодого. Зрештою, цим обрядовим виробом поєднували наречених, вони мали "стати на рушничок", себто дати одне одному клятву на подружню вірність.

Давньою і напрочуд шляхетною традицією було в нашому народі стрічати дорогих гостей хлібом-сіллю на рушнику. З ним входили в оселю, освячували криниці, обходили весняну ниву, дарували його майстрам, які будували хату. Коли помирала людина, на рушниках опускали труну в землю; нарешті, ними обв'язували рамена хрестів на могилах і фігури на шляхах.

В усіх цих дій ствах та обрядах рушники виконували винятково важливі функції, їх символічне призначення – благословляти й охороняти, зберігати пам'ять про близьку людину.

У давні часи не було в Україні жодної оселі, не прикрашеної рушниками. В народі з цього приводу казали: "Хата без рушників що пустка – там нечистий живе". Тому в будні і свята образи, родинні фотографії, стіни, надвіконня й двері прикрашали вишитими або тканими рушниками.

Хатні рушники були обов'язковим атрибутом кожного помешкання. Вони виконували не лише естетичну функцію – прикрашати житло; їм відводилася особлива оберегова роль – охороняти оселю від усього лихого, підступного і нечистого. Не випадково у традиційному помешканні їх вивішували саме при тих місцях (над дверима й вікнами), де могли з'явитися злі сили. До речі, при спалахах пошестей рушниками, зв'язуючи їх один із одним, "оперізували" майдан біля сільської церкви. Якщо уважно проаналізувати символічні знаки на узорах хатніх рушників, то найчастіше зустрічаються "Дерево життя" та "Берегиня". Вироби з першими сюжетами розміщували переважно на стінах та іконах. "Берегинями" ж обвішували хатні двері та вікна. Берегиня – давня богиня роду (берег, оберег, берегти, оберігати; звідси й ім'я її). Стилізовані жіночі постави зі зведеними вгору руками берегли в оселі родинний спокій.

Вишивати чи ткати рушники належало лише жінкам, а тому матері і бабусі привчали до цього рукоділля своїх доньок і внучок з дитячих літ. Кожна дівчина вважала за святий обов'язок вишити або наткати багатий посаг, в якому було чимало рушників – символів майбутнього щасливого родинного життя.

Шануйте, любі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди, що дали рідна мати,

Щоб легше в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте рушники!

 Базилівщинська сільська бібліотека.

В одних країнах 1 квітня називають Днем сміху, в інших - Днем дурня. Принаймні, так вважають в Англії і США, а в Шотландії - «Днем зозулі», в Японії - «Днем ляльки» і зовсім вже неделікатно називають своє першоквітневе свято жартів в Італії - «День дурня». В Україні ж це День сміху.

Правда, не дарма стверджує народ: коли на носі квітень, нікому не вір! У цей день прийнято розігрувати родичів, друзів, знайомих і просто незнайомих людей. 1 квітня ніхто не застрахований від розіграшів. Бо ,як показують соцопитування, більше 70% людей збираються розіграти кого-небудь зі своїх знайомих.

Цікаво, що свято 1- го квітня - день не внесений ні в які календарі знаменних дат і всенародних свят, але його цілком можна віднести до міжнародних, оскільки він з однаковим успіхом відзначається і в Україні, і в Німеччині, і у Франції, і в Скандинавії , і навіть на Сході. Дійсно, кожна людина любить пожартувати, але один день у році цим займаються абсолютно всі від дитини до дорослого, від студента до ділової людини. Історія виникнення свята. Чому цей день припадає саме на перше квітня, точно сказати ніхто не може.Хоча на цей рахунок існує кілька версій.

Одні приписують зародження цього свята Стародавньому Риму, де в середині лютого (а зовсім не на початку квітня) святкувалося свято Дурних. Інші стверджують, що це свято зародилося ще в Стародавній Індії, де 31 березня відзначали Свято Жартів. Є версія, що спочатку 1 квітня святкувалося в Індії та Стародавньому Римі як день весняного рівнодення, з нагоди якого влаштовували гуляння з жартами і витівками — цим люди намагалися задобрити весняні капризи природи жартами і розіграшами.

На думку деяких дослідників, традиція жартувати 1 квітня походить ще від античного фестивалю Деметрія , який відбувався на початку квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу Аїдом доньки богині Деметри — Прозерпіни. Пошуки доньки ні до чого не призвели — адже її крики були лише оманливим відлунням.

Також є припущення, що 1-го ж квітня в стародавньому світі жартували тільки ірландці, та й то на честь Нового року. Ісландські саги свідчать, що звичай обманювати 1 квітня, був введений богами на згадку про Скадею, дочку Тіасса.

Ще за однією версією, звичай жартувати 1 квітня, пов'язаний з перенесенням нового року. До другої половини XVI століття, європейський новий рік починався в кінці березня. До цієї події готувалися, ходили один до одного в гості, робили подарунки. Сама зустріч Нового року відбувалася 1 квітня. Пізніше, за указом французького короля, початок року офіційно стали відзначати 1 січня, але багато підданих продовжували святкувати 1 квітня. Щоб зжити старі традиції, їх стали називати "першоквітневими дурнями", стало модним їх розігрувати і висміювати.

Є й версія, за якою цим святом ми зобов'язані неополітанському королю Монтерею, якому на честь свята з нагоди припинення землетрусу піднесли рибу. Через рік цар зажадав точно таку ж. Такої ж знайшли, але кухар приготував іншу, дуже схожу. І хоча король розпізнав підміну, він не розгнівався, а навіть розвеселився. З тих пір і увійшли у звичай першоквітневі розіграші.

До України це свято прийшло з Німеччини, імовірно, на початку 18 ст. Його називали ще брехливим днем або Марією-брехухою — одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської — святої VI ст., день вшанування якої за старим стилем збігається з 1 квітня. Цього дня дівчата дурили людей, аби верховодити майбутнім чоловіком. Недарма маємо древню приповідку: «Першого квітня — брехня всесвітня!».

День сміху святкується зараз у всьому світі, але ніде не є вихідним. У США його називають «святом серця, а не держави».

А от лікарі вважають, що 30 хвилин сміху на день дозволяють пацієнтові, який переніс інфаркт міокарду, уникнути повторного нападу в найнебезпечніший період — перші півроку після нападу, — і потім жити повноцінним життям. Також сміх зміцнює імунітет, що особливо важливо зараз під час спалаху корона вірусної інфекції. Здоровим же людям ця кількість сміху подовжує життя на роки, іноді на десятиріччя.

І справді хороший жарт – справжній і потужний інструмент радості. Хороший жарт - завжди змушує нас з вами сміятися і над самими собою у тому числі. Але пам’ятайте- сміється той - хто сміється останнім. І нехай цим останнім сьогодні опинитеся саме Ви.

Зі святом і смійтеся на здоров’я!