22 квітня відзначається Міжнародний день Землі.Це свято усіх без винятку й володіє особливою атмосферою,його можна назвати самим глобальним святом на нашій планеті.

Це свято чистої Води, Землі й Повітря, яке має на меті об'єднати людей планети для захисту навколишнього середовища, привернути увагу до екологічних проблем нашої планети.Засновником "Дня Землі"вважають Джона Мортона, американського діяча,який вважаючи, що планеті необхідне дбайливе ставлення, у 1840-х роках розпочав саджати дерева та чагарники і переконувати знайомих у важливості таких вчинків.Книжкова викладка " Земля- казкова планета. Бережіть її!" для дітей шкільного віку розповість про дива та багатства нашої планети.Важливо пам'ятати ,що ми повинні берегти природу , оточуючий світ.

 Оберіг вірності й любові – рушник

Оберіг української родини. І у горі, і у радості він завжди поряд. Не знайдете ви сьогодні української родини, у якої не було б рушника.

Рушник передавався із роду в рід. Батьки, які отримали рушники від своїх батьків, берегли їх як реліквію не тільки для дівчат, а й для хлопців, і не віддавали їх нізащо з рідної хати.

Рушник на стіні! Не було, здається, жодної оселі на Україні, яку б не прикрашали рушники. І хоч яке б бідне не було життя господарів, у хаті багатством кольорів завжди сяяли рушники. Вони були обличчям оселі і господарів.

Рушник характеризував працьовитість, майстерність і охайність господині та її дочок. Гарно оздоблений рушник завжди висів біля порога на кілочку в кожній хаті. Таким рушником (утирачем) витирали руки, тож він завжди був напоготові, щоб подати його гостеві, якого запрошували до столу. Окремими рушниками накривали хлібину, діжу з тістом, спечені паляниці, з рушником ходили доїти корову, рушником витирали посуд.

Мати навчала дочку: "Тримай хату, як у віночку, і рушничок на кілочку!"

Даючи рушник-утирач гостеві, господиня або дочка на знак поваги до гостя клала рушник йому на плече або на руки, промовляючи:

"Вода холоднесенька, гостечку, вмийся, рушничок чистесенький, гостечку, втрися!"

Рушники, якими прикрашали хату, дарували породіллі, коли приходили вшановували матір та народжену дитину, пов'язували старостів під час сватання, робили із тонкого, гарно вибіленого полотна. І коли ткали таке полотно, то чоловікам було заборонено заходити до хати. А починали ткати таке полотно тільки в жіночі дні: середу, п'ятницю, суботу.

Рушником не тільки вшановували гостей, а й проводжали людину в останню путь. А виряджаючи в далеку путь-дорогу батька чи сина, чоловіка чи коханого, мати, дружина чи наречена давали їм хлібину, сіль та горсточку рідної землі, загорнуті в найкращий рушник-провідник.

Рушниками, вишитими яскравими нитками, прикрашали хату на свято або коли в родині відбувалась якась радісна подія. Коли ж наставала лиха година, ставало сумно або траплялось лихо, у хаті вивішували рушники, вишиті червоними і чорними нитками, бо червоний колір означав любов, а чорний – біль та тугу. Отож не диво, що найкращою українською піснею, якій судилося довге життя, стала "Пісня про рушник" А. Малишка.

У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Їх дбайливо оберігали, ними хизувалися, показували гостям, сусідам, показували все, що приготувала собі дівчина на посаг. Кращі узори запозичувалися і передавалися із покоління в покоління. Дати рушники сватам означало, що дівчина дала згоду вийти заміж і готується до весілля.

Рушником перев'язують старостів та сватів на весіллі, молода молодого. Рушником вистилають дорогу на весіллі від порога до столу, а то й від воріт до дверей хати.

В усі часи вишитий рушник служив оберегом. Ще за стародавніх часів його чіпляли на дерева, пускали на воду. Клали на каміння й молили богів, щоб відвели стихійне лихо, всяку порчу, просили благодаті: щоб родила земля, щоб біда і всяка напасть обминала родину.

З приходом християнства з рушниками проводжали князів у похід, храмові рушники дарували церкві. З часом з'явилося багато обрядових рушників. На вишитий рушник приймала повитуха немовля, проводжала мати сина у солдати, і у хвилину прощання оповиває свою кровинку рушником.

На заручинах, коли дівчина погоджувалася вийти заміж, вона перев'язувала сватів рушниками. І в день весілля ставали наречені на вишитий рушник.

Рушник – символ дороги. Яскраві кольори рушника як символ доріжок і стежок, які доводиться проходити кожній людині в своєму житті.

З рушником українці зустрічали гостей. А на ньому – духмяна паляниця.

Важко переоцінити роль рушника в обрядовому та побутовому житті нашого народу. Його призначення найрізноманітніші: святкові й буденні, обрядові й побутові...Окремі види рушників використовувалися лише в певних обрядових дійствах.

Традиційний український рушник супроводжував людину впродовж усього життя – од колиски і до домовини. Ним благословляли на щасливу життєву долю, скріплювали обряд кумівства (похрестини), дарували в далеку дорогу; якщо юнак йшов до війська, обнадіювали на щасливе повернення. Спеціально виготовленими рушниками дівчина, давши згоду на шлюб, пов'язувала сватів, а на весіллі – родину молодого. Зрештою, цим обрядовим виробом поєднували наречених, вони мали "стати на рушничок", себто дати одне одному клятву на подружню вірність.

Давньою і напрочуд шляхетною традицією було в нашому народі стрічати дорогих гостей хлібом-сіллю на рушнику. З ним входили в оселю, освячували криниці, обходили весняну ниву, дарували його майстрам, які будували хату. Коли помирала людина, на рушниках опускали труну в землю; нарешті, ними обв'язували рамена хрестів на могилах і фігури на шляхах.

В усіх цих дій ствах та обрядах рушники виконували винятково важливі функції, їх символічне призначення – благословляти й охороняти, зберігати пам'ять про близьку людину.

У давні часи не було в Україні жодної оселі, не прикрашеної рушниками. В народі з цього приводу казали: "Хата без рушників що пустка – там нечистий живе". Тому в будні і свята образи, родинні фотографії, стіни, надвіконня й двері прикрашали вишитими або тканими рушниками.

Хатні рушники були обов'язковим атрибутом кожного помешкання. Вони виконували не лише естетичну функцію – прикрашати житло; їм відводилася особлива оберегова роль – охороняти оселю від усього лихого, підступного і нечистого. Не випадково у традиційному помешканні їх вивішували саме при тих місцях (над дверима й вікнами), де могли з'явитися злі сили. До речі, при спалахах пошестей рушниками, зв'язуючи їх один із одним, "оперізували" майдан біля сільської церкви. Якщо уважно проаналізувати символічні знаки на узорах хатніх рушників, то найчастіше зустрічаються "Дерево життя" та "Берегиня". Вироби з першими сюжетами розміщували переважно на стінах та іконах. "Берегинями" ж обвішували хатні двері та вікна. Берегиня – давня богиня роду (берег, оберег, берегти, оберігати; звідси й ім'я її). Стилізовані жіночі постави зі зведеними вгору руками берегли в оселі родинний спокій.

Вишивати чи ткати рушники належало лише жінкам, а тому матері і бабусі привчали до цього рукоділля своїх доньок і внучок з дитячих літ. Кожна дівчина вважала за святий обов'язок вишити або наткати багатий посаг, в якому було чимало рушників – символів майбутнього щасливого родинного життя.

Шануйте, любі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди, що дали рідна мати,

Щоб легше в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте рушники!

 Базилівщинська сільська бібліотека.

В одних країнах 1 квітня називають Днем сміху, в інших - Днем дурня. Принаймні, так вважають в Англії і США, а в Шотландії - «Днем зозулі», в Японії - «Днем ляльки» і зовсім вже неделікатно називають своє першоквітневе свято жартів в Італії - «День дурня». В Україні ж це День сміху.

Правда, не дарма стверджує народ: коли на носі квітень, нікому не вір! У цей день прийнято розігрувати родичів, друзів, знайомих і просто незнайомих людей. 1 квітня ніхто не застрахований від розіграшів. Бо ,як показують соцопитування, більше 70% людей збираються розіграти кого-небудь зі своїх знайомих.

Цікаво, що свято 1- го квітня - день не внесений ні в які календарі знаменних дат і всенародних свят, але його цілком можна віднести до міжнародних, оскільки він з однаковим успіхом відзначається і в Україні, і в Німеччині, і у Франції, і в Скандинавії , і навіть на Сході. Дійсно, кожна людина любить пожартувати, але один день у році цим займаються абсолютно всі від дитини до дорослого, від студента до ділової людини. Історія виникнення свята. Чому цей день припадає саме на перше квітня, точно сказати ніхто не може.Хоча на цей рахунок існує кілька версій.

Одні приписують зародження цього свята Стародавньому Риму, де в середині лютого (а зовсім не на початку квітня) святкувалося свято Дурних. Інші стверджують, що це свято зародилося ще в Стародавній Індії, де 31 березня відзначали Свято Жартів. Є версія, що спочатку 1 квітня святкувалося в Індії та Стародавньому Римі як день весняного рівнодення, з нагоди якого влаштовували гуляння з жартами і витівками — цим люди намагалися задобрити весняні капризи природи жартами і розіграшами.

На думку деяких дослідників, традиція жартувати 1 квітня походить ще від античного фестивалю Деметрія , який відбувався на початку квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу Аїдом доньки богині Деметри — Прозерпіни. Пошуки доньки ні до чого не призвели — адже її крики були лише оманливим відлунням.

Також є припущення, що 1-го ж квітня в стародавньому світі жартували тільки ірландці, та й то на честь Нового року. Ісландські саги свідчать, що звичай обманювати 1 квітня, був введений богами на згадку про Скадею, дочку Тіасса.

Ще за однією версією, звичай жартувати 1 квітня, пов'язаний з перенесенням нового року. До другої половини XVI століття, європейський новий рік починався в кінці березня. До цієї події готувалися, ходили один до одного в гості, робили подарунки. Сама зустріч Нового року відбувалася 1 квітня. Пізніше, за указом французького короля, початок року офіційно стали відзначати 1 січня, але багато підданих продовжували святкувати 1 квітня. Щоб зжити старі традиції, їх стали називати "першоквітневими дурнями", стало модним їх розігрувати і висміювати.

Є й версія, за якою цим святом ми зобов'язані неополітанському королю Монтерею, якому на честь свята з нагоди припинення землетрусу піднесли рибу. Через рік цар зажадав точно таку ж. Такої ж знайшли, але кухар приготував іншу, дуже схожу. І хоча король розпізнав підміну, він не розгнівався, а навіть розвеселився. З тих пір і увійшли у звичай першоквітневі розіграші.

До України це свято прийшло з Німеччини, імовірно, на початку 18 ст. Його називали ще брехливим днем або Марією-брехухою — одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської — святої VI ст., день вшанування якої за старим стилем збігається з 1 квітня. Цього дня дівчата дурили людей, аби верховодити майбутнім чоловіком. Недарма маємо древню приповідку: «Першого квітня — брехня всесвітня!».

День сміху святкується зараз у всьому світі, але ніде не є вихідним. У США його називають «святом серця, а не держави».

А от лікарі вважають, що 30 хвилин сміху на день дозволяють пацієнтові, який переніс інфаркт міокарду, уникнути повторного нападу в найнебезпечніший період — перші півроку після нападу, — і потім жити повноцінним життям. Також сміх зміцнює імунітет, що особливо важливо зараз під час спалаху корона вірусної інфекції. Здоровим же людям ця кількість сміху подовжує життя на роки, іноді на десятиріччя.

І справді хороший жарт – справжній і потужний інструмент радості. Хороший жарт - завжди змушує нас з вами сміятися і над самими собою у тому числі. Але пам’ятайте- сміється той - хто сміється останнім. І нехай цим останнім сьогодні опинитеся саме Ви.

Зі святом і смійтеся на здоров’я!

 Базилівщинська сільська бібліотека.

Сьогодні вся планета відзначає Міжнародний день птахів (International Bird Day ). Свято було започатковане у США в 1894 році. Організатором виступив педагог з містечка штату Пенсільванія. Незабаром його підтримала одна з популярних газет «Пітсбургська телеграфна хроніка», яка стала популяризувати це свято. Далі воно отримало популярність завдяки ЗМІ і почало масово проводитися у всіх штатах. Буквально за кілька років День птахів дуже швидко поширювався по різних країнах. Це свято вважається найпершим, що з'явилися в так званому «екологічному календарі». Відзначати в Європі його почали вже в 1906 році.

Міжнародний день птахів проходить щорічно в рамках програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» і не випадково саме в квітні. 1 квітня 1906 була підписана Міжнародна конвенція з охорони птахів. День птахів — це не тільки річниця Конвенції, але і час прильоту пернатих із зимівель. За традицією в цей час в очікуванні пернатих розвішуються шпаківні, дуплянки та інші «пташині будиночки». Повернення птахів святкується також як прихід весни.

З птахами пов’язано чи не найбільше народних вірувань, пісень, казок, звичаїв, традицій… Вони перші приносять нам навесні вістку про зародження ще одного витка життя. Птахи — це пісня і політ, символ волі і простору, вони піднімаються вище гір і хмар, перелітають пустелі, моря, океани...

19 березня 1902 була підписана Міжнародна конвенція з охорони птахів, корисних сільському господарству, яка вступила в силу в кінці 1905-го.

18 жовтня 1950-го в Парижі була підписана Міжнародна конвенція про охорону птахів, яка прийшла на зміну документа 1902 року. У ній окрім «корисних» птахів називалися і птахи «шкідливі», до яких, зокрема, потрапили майже всі яструбині.

З цього часу список пернатих, що зникають, поповнюється з сумним постійністю, — на Землі вже зникли понад 160 їх видів і підвидів. У Європі під загрозою зникнення понад 50% птахів. В Україні налічується близько 360 видів. Разом з птахами, які можуть залітати на територію країни — близько 456 видів.

День птахів - час прильоту пернатих додому. Адже половина птахів, що водяться в Україні, щороку відлітають на зиму в теплі краї. Деякі види повертаються на батьківщину ще з середини березня. Першими «в рідні пенати» прибувають граки. За ними - качки, гуси, лелеки, журавлі, які вважаються вісниками весни.Після них - дрозди, вівсянки, зяблики і т. д.

Радість з приводу прильоту пернатих - також не єдина причина, по якій проводиться безліч різноманітних заходів. Люди згадують всі жахливі помилки минулого. В результаті винищення пернатих у всьому світі вже встигло зникнути близько сотні різновидів. Наприклад, на острові Маврикій в Індійському океані буквально за пару сотень років моряками і тваринами, яких вони привозили з собою, була знищена ціла популяція Голубоподібного нелітаючого дронта.

Не менш серйозною загрозою є забруднення навколишнього середовища. Само собою, в цьому теж винна людина, що поставила на грань зникнення птахів не тільки своїм безконтрольним полюванням, але також і використанням пестицидів, небезпечним перетворенням природних місць існування - вирубування лісів, викошування та спаленя трав… Усе це для багатьох птахів - справжні катастрофи...

На сьогоднішній день загроза існування стоїть також і перед різними болотами і лісами. А адже для деяких видів пернатих це єдині місця проживання. Наприклад, бугай, пастушок або кропив'яник живуть тільки на болотах.

Звичайно ж, наступ людини на пернатих припинити не вийде. Однак уповільнити його можливо. Саме до цього і закликає Міжнародний день птахів. Мета багатьох заходів - домогтися збільшення площ заповідних територій, особливо тих, де мешкають види птахів, занесених до Червоної Книги.

До речі, досить показовим є вибір «національних птахів» (це чимало може сказати про народ і країну). Адже існує цілком офіційне поняття національного птаха як одного з національних символів, як частини міжнародного права, відповідно існує і перелік офіційних національних птахів (поряд і з іншими — «неофіційними» народними птахами-символами). Поняття національного птаха було визначено XII конференцією Міжнародної ради захисту птахів (Токіо, 1960 р.).

Сьогодні багато країн Європи, Азії, Південної та Північної Америки мають своїх національних птахів:

Австрія - велика біла чапля (Egrettaalba)

Бельгія - боривітер (Cerchneistinnunculus)

Велика Британія - малинівка (Erithacusrubecula)

Венесуела - трупіал (Icterus)

Гавайські острови - гавайська казарка (Branta)

Гватемала - кетсаль (Pharomachrusmocinno)

Ізраїль - одуд (Upupaepops)

Індія - павич звичайний (Pavocristatus)

Ісландія - ісландський кречет (Falcogyrfalco)

Люксембург - корольок (Regulus)

Мальта - синій кам’яний дрізд (Monticolasolitarius)

Мьянма - Бірманський зелений павич (Pavomuticusspicifer) (другий національний птах у світі, з 1940 року - національний символ)

Нідерланди - колпиця (Platalealeucorodia)

Німеччина - білий лелека (Ciconiaciconia)

Нова Зеландія - ківі (ApteryxShaw)

Норвегія - звичайна оляпка (Cincluscinclus)

ПАР - Африканська красавка або райський журавль(Anthropoidesparadisea)

Південна Корея - один з підвидів японської сороки

Португалія - блакитна сорока (Cyanopicacyana)

США - білоголовий орлан (Haliaeetus) (перший національний птах у світі, з 1782 року - національний символ)

Швеція - чорний дрізд (Turdusmerula)

Шрі-Ланка - вид банківського півня (Galluslafayetti)

Японія - строкатий фазан (Phasianus) (третій національний птах у світі, з 1947 року - національний символ).

Ось які національні птахи наших найближчих країн-сусідів:

Білорусь — Лелека білий (чорногуз, бусол) (Ciconiaciconia)

Литва — Лелека білий (чорногуз, бусол) (Ciconiaciconia)

Латвія — Плиска біла (Motacillaalba)(рос. — Біла трясогузка)

Естонія — Ластівка сільська (Hirundorustica)

Румунія — Рожевий пелікан (Pelecanusonocrotalus)

Туреччина — Дрізд білобровий (Turdusiliacus)

У нас, українців, багато улюблених і шанованих птахів, серед яких кілька фактично вважаються народними символами. Це і лелеки, і ластівки, і журавлі, і жайворонки…

Турбота про птахів — це не тільки екологічна проблема. Адже, це частинка нашого життя, нашої культури, більше того — нашого світогляду, нашого світовідчуття... Наприкінці вересня Міжнародна організація захисту диких птахів, проводить Дні спостереження за птахами, з метою залучення суспільства до проблеми зникнення пернатих. Нині до Червоної книги України занесені понад 33 види птахів, ще 195 видів налічується в заповідниках.

Нагадаємо, що в другі вихідні травня відзначається ще одне дуже відоме пташине свято — Всесвітній день мігруючих птахів.

А ми шпаківні будували…

Як розпускалися садки,

До нас весною завітали

Веселі наші співаки.

І ціле літо, ціле літо

Вони співали нам пісні.

Повиростали їхні діти,

Такі ж співучо-голосні.